Перейти до вмісту (натисніть Enter)
СТАЛИЙ РОЗВИТОК У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ: ЕВОЛЮЦІЯ ОСНОВНИХ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ
ЗАВАНТАЖИТИ СТАТТЮ
АНОТАЦІЯ
Мета дослідження полягає у визначенні права на розвиток як базового права в контексті сталого розвитку, що потребує методологічного розмежування поняття загальних прав людини у контексті сталого розвитку з правами людини на розвиток із виокремленням економічних аспектів його забезпечення в умовах імперативізації екологізації й сталості. Встановлено, що своєрідна «глобалізація розвитку» зміщує акцент із політики розвитку з координат Південь-Північ, в сторону абсолютизації порятунку планети в умовах глобальної вразливості від змін клімату та пандемій. Прийняття Цілей сталого розвитку (ЦСР) у 2015 році можна розглядати як поворотний момент, коли проблеми почали асоціюватись не лише з країнами Півдня, але й із кожною державою, незалежно від рівня її розвитку. Аргументовано, що підхід до розвитку, заснований на правах, абсолютизує забезпечення справедливого та сталого прогресу, глобальної відповідальності, визначення чітких орієнтирів і обмежень, забезпечує цілісне уявлення про розвиток людини на всіх стадіях її життя, а також детермінується принципами Декларації про право на розвиток. Встановлено, що інституціоналізація сталості передбачає впровадження нових ринкових механізмів регулювання світогосподарських зав’язків, що виходять за межі преференцій в міжнародній торгівлі для країн, що розвиваються.
Ідентифіковано сукупність економічних інструментів екологізації міжнародного співробітництва як імперативу міжнародного економічного розвитку, що опосередковано свідчить про дотичність до реалізації «права на розвиток», що може бути продемонстровано прогресом в реалізації Цілей сталого розвитку як глобального дороговказу парадигми сталості. Визначено юридичний зміст принципу преференцій для країн, що розвиваються, як інструментів заохочення міжнародної торгівлі. Акцентовано, що концепція сталого розвитку поширюється за межі екологічних питань і утверджує відповідальність нинішніх поколінь перед майбутніми поколіннями. Встановлено, що сталість виступає іманентною ознакою поняття «права на розвиток», яка визначає очікувано ефективні зобов’язання для держав у формуванні політик, загальну вказівку щодо характеру та наслідків політичних рішень, а з іншого боку – сталий розвиток відноситься до етичних цінностей. Доведено, що інституціоналізація сталості передбачає впровадження нових ринкових механізмів регулювання світогосподарських зав’язків, в числі яких податкові механізми та екологічне оподаткування, модифіковані ринкові механізми та торгівля викидами, екологічне фінансування та зелені інвестиції, екологічні стандарти та сертифікація, платежі за екосистемні послуги. Розглянуто еколого-економічні інструменти забезпечення сталого розвитку в політиці розвитку ЄС і в Україні.
КЛЮЧОВІ СЛОВА
сталий розвиток, регулювання, трансформація, низьковуглецева економіка, зелений перехід, ринковий механізм, кліматична нейтральність, екологічні інструменти, економічні інструменти, преференції, мито, торгівля викидами, стале фінансування, зелені податки, сертифікація, стандартизація, міжнародна економіка, міжнародне право, право, Цілі тисячоліття, ЦСР, ООН
ПОСИЛАННЯ
1. Грод М. Міжнародне кліматичне фінансування: на шляху до побудови дієвого інституційного механізму розвитку зеленої та циркулярної економіки. Агросвіт. 2024. № 12. С. 118–126
2. Грод М., Резнікова Н. Регуляторні пастки циркулярної економіки в політиці переходів ЄС до сталості: проблеми ідентифікації джерел фінансування Нового європейського консенсусу з розвитку та Європейського зеленого курсу. Інвестиції: практика та досвід. 2023. № 16. С. 49–57
3. Грод М., Резнікова Н. Фінансові та інвестиційні інструменти сприяння циркулярній економіці: сталий розвиток і кліматична нейтральність як тригери озеленення міжнародних ринків капіталу. Вісник Хмельницького національного університету. Серія: економічні науки. 2023. № 3(318). С. 249–259
4. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку. Київ: Інтелсфера, 2002. 298 с.
5. Заблоцька Р. О., Русак Д. М. Сучасні тренди зеленої економіки: управлінський та фінансовий аспекти. Світ фінансів. 2024. № 3. С. 149–159
6. Заблоцька Р. О., Русак Д. М. Трансформаційні зміни, як новий вектор розвитку циркулярної економіки. European scientific journal of Economic and Financial innovation. 2024. № 1(13). С. 341–351
7. Костицький В. В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). Київ: ІЗП і ПЗ, 2003. 772 с.
8. Морен Е. Шлях за майбутнє людства. Київ: Ніка-Центр, 2014. 256 с.
9. Орловська Ю. В., Чала В. С., Варламова О. А. Сучасні теорії міжнародної спеціалізації: можливості застосування на регіональному рівні. Економічний простір. 2016. № 116. С. 42–59
10. Птащенко О. В. Transformation of the global economic space in the present. Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. 2018. № 4(245). С. 14–18
11. Птащенко О. В., Архипова Д. Є. Глобальні проблеми людства: стан і перспективи вирішення. Бізнес Інформ. 2020. № 10. С. 478–484
12. Птащенко О. В., Шершенюк О. М. Methodological bases of management of business activity of enterprises in the conditions of globalization. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва: Збірник наукових праць Харківського національного автомобільно-дорожнього університету. 2023. № 1(30). Харків: ХНАДУ. С. 38–57
13. Птащенко О. Особливості фінансового забезпечення сільських територіальних громад в умовах сталого розвитку. Herald of Khmelnytskyi National University. Economic Sciences. 2024. № 334(5). С. 432–437
14. Резнікова Н. В., Грод М. І. Формування інституційної підтримки розвитку циркулярної економіки та її сталого фінансування в Європейському Союзі. Економіка України. 2023. № 11 (744). С. 52–75
15. Синякевич І. Екологізація розвитку: об’єктивна необхідність, методи, пріоритети. Економіка України. 2004. № 1. С. 57–63
16. Синякевич І. М. Екологізація розвитку: суть, об’єктивна необхідність, принципи, інструменти, перспективи для України. Науковий вісник ЛНЛУ. 2005. Вип. 15.6. С. 98–102
17. Сухіна О. М. Розвиток теорії екологічної ренти та справедливого її розподілу. Економіка України. 2014. № 7. С. 49–68
18. Фаренюк Н. В. Проблеми залучення зелених інвестицій для фінансування розвитку циркулярної економіки і боротьби зі змінами клімату в ЄС. Інвестиції: практика та досвід. 2024. № 13. С. 154–160
19. Фаренюк Н. В. Управління глобальними ланцюгами вартості в умовах сталого розвитку. Бізнес-інформ. 2024. № 7. С. 57–64
20. Цибуляк А. Г. Генезис рушійних сил екологізації міжнародних торговельних відносин. Східна Європа: економіка, бізнес та управління. 2016. № 3. С. 37–40
21. Цибуляк А. Г. Наукові основи екологізації світового виробництва. Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право). 2015. № 2. С. 124–127
22. Цибуляк А. Г. Теоретико-методологічні аспекти аналізу екологізації світового господарства. Інтернаціоналізація освіти і науки: національні особливості та світові тенденції: колективна монографія / А. В. Рибчук, І. О. Іващук, А. П. Румянцев та ін.; за наук. ред. А. В. Рибчука. Дрогобич: Видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2017. 484 с.
23. Чала В. Концепція зв’язку між ресурсами та майбутні національні моделі зеленої економіки. International scientific and practical conference «Mechanisms of economic development in the context of global changes: international experience». Riga: Baltija Publishing, 2022. С. 19–23
24. Chala V., Orlovska Yu. Green economy development: Methodological approach. Baltic Journal of Economic Studies, № 7(3), рр. 203–208
25. Charter of the United Nations. San Francisco: United Nations, 1945.
26. Charter of the United Nations. San Francisco: United Nations, 1945.
27. Dalal-Clayton B., Bass S. The challenges of environmental mainstreaming: Experience of integrating environment into development institutions and decisions. London: International Institute for Environment and Development, 2009. 108 p.
28. Declaration on the Right to Development. New York: United Nations, 1986.
29. Fareniuk N. Institutional features of the formation of a green ecosystem of international finance. Actual Problems of International Relations, 2024. № 1(159), рр. 115-123
30. Jokubauskaite G., Dann P. The Law of Development Cooperation: A Comparative Analysis of the World Bank, the EU and Germany. European Journal of International Law, 2014. № 25(2), рр. 610–616
31. Medvedieva M., Yedeliev R., Reznikova N., Nanavov A., Grydasova G. European strategy for achieving climate neutrality and analysis of legal instruments for its implementation. Social & Legal Studios. 2024. Т. 7, № 2. С. 64–74
32. Reznikova N., Ivashchenko О., Rubtsova M. Global problems as a subject of interdisciplinary studies in the focus of international economic security and sustainable development. Економіка та держава. 2020. № 7. С. 24–31
33. Reznikova N., Panchenko V., Karp V., Grod M., Stakhurska S. The relationship between the green and digital economy in the concept of sustainable development. Economic Affairs. 2024. Т. 69, Special Issue. С. 389–399
34. Rist G. The History of Development: From Western Origins to Global Faith. London and New York: Zed Books, 1997. 288 р.
35. Sarkar R. International Development Law: Substantive Principles. International Development Law: Rule of Law, Human Rights, and Global Finance. New York, 2009. Online edn, Oxford Academic, 1 Feb. 2010.
36. Tadeg M. A. The Right to Development as Normative Framework for the Human Rights Obligations of International Financial Institutions. 2013.
37. Thanasas G. L., Slimistinou A., Kontogeorga G., Lampropoulos S. Environmental taxation as a boost mechanism for European Union green growth: The Greek response. Risk Governance and Control: Financial Markets & Institutions. 2023. Т. 13, № 1. С. 8–15
38. United Nations Conference on Environment and Development (1992, Rio de Janeiro, Brazil). Report of the United Nations Conference on Environment and Development. New York: United Nations, 1993.
39. United Nations Conference on the Human Environment (5–16 June 1972, Stockholm, Sweden). Report of the United Nations Conference on the Human Environment. New York: United Nations, 1973.
40. World Commission on Environment and Development. Our Common Future. New York: United Nations, 1987.
